Чарка за чаркою випивається дно,
океани ламаються світлом
від ліхтарів,
що тягнуться з твоїх рук
І серця холодні перелітних південних птахів
стають Західно-Східними,
міняється напрямок руху труни,
в якій лежить власне тіло
міняється склад повітря,
і ти задихаєшся післясмертно
танцюючи на маленькому грилі,
тебе обсмажує пічка великого тролейбусу,
що прямує в нікуди
ти кричиш до водія,
лаєшся, просиш,
плачеш,
але температура невпинно
підвищується
кількість можливих відсотків від
перетворення
в купу попелу зростає
кому боляче, а кому боязко
бути на землі
тобі ні,
бо твоя голова зрощена
з повітряними кулями
і всі думки
входять у небо
глухими пострілами,
кинджалами із загустілими
туманами
а тіло, тіло не важлива частина,
знайди
відмінність між мерцем
і порожнім громадянином
пост-психічно-депресивного суспільства
ти їх не знайдеш
бо що той,
що той
мрець
і обоє праві у своїй німоті,
тому музика тиші тут зайва
такти текстилю,
такти трактування можливих передтечій
до сорок першої смерті в собі
і поза собою
не задіюй процесу основ
викинь себе на сміттєзвалище,
адже воно нагадує чистилище,
звідки ніхто й ніколи не повертається
живим чи задоволеним
викинь себе,
і починай нову сторінку
де насолоду отримуватимеш тільки ти,
а не твої друзі,
жінки,
куртизанки,
будь революційонером,
будь піонером майбутнього
будь просто в собі,
за себе і навчись таки грати
у вічні смерті чисто й без цинізму
й надмірного зловживання службовим
становищем.