На столі недопита кава,
Наче встав з-за стола на мить.
Одним поглядом все сказала,
Тож про, що тепер говорить?
Тому голосно буду мовчати,
Здригатись, завіса скрипить.
Горда - пиха тебе не признати,
Самолюбство моє болить...
Очі в стелю, оце свобода!
Тінь по вікнах, чи не бува?..
Тиші смуток як в негоду,
Я на кухні п*ю каву сама.
Одним поглядом все поламала,
Тож - про що тепер говорить?... - ох, якщо одним лиш поглядом можна поламати - наскільки ж то нетривке є... а не міг ЛГ той погляд витлумачити "по своєму"?.. найшвидше - так воно і сталося... як ображатися любить - отже, має потребу і шукає причин... от нехай і залишається без кави...
а вірш - класний... сюжетний навіть...
Вразлива відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Розумію Ваші рядочки! Сумний вірш! Та, повірте - це не так!) Ваш внутрішній багатий світ, що виражається у Вашій творчості - не залишає до себе, а отже і до Вас, байдужим тих, хто її читає) Щасливого Вам Нового року та веселих Різдвяних свят!!!
Вразлива відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00