Чому ти не бачиш правди, людино?
Чому твої очі так схожі на льдину?
Чом твої повіки сумні, невеселі,
Й не підеш ти далі своєї постелі?
Чом взір твій порожній лишає лиш холод?
Чом дух твій постійно чує лиш голод,
Чом вірнії руки не оберігаєш,
Чом ти так боїшся признать що кохаєш?
Чом подих твій вільний зажатий в легенях?
Чом щастя своє ти стискаєш у жменях?
Чом вірний твій слух любов недочуває?
Чом кожен твій вдох лиш невдачі вбачає?
Чи так би ти жив, коли б не боявся,
А чи ти повік іти вгору б заклявся?
Коханій людині у серце б вдивлявся
І якнайчастіш обнімать би старався.
