Майстрові слова невизнання не страшне наче пустеля…
Майстрові слова невизнання не страшне наче пустеля,
бо посеред людської пустоти
слова лиш справжні спраглим за джерела
і дереву з ідеї прорости.
В безоднях, в безнадіях, там де мрії —
знецінились мов висохлі моря,
лиш той не пропаде, в кого в душі — ріки поезії,
і береги добра.
Як сотворити із нічого щось живе —
заклав Творець у дивний дар поета.
З самоосмислення першооснови небуття
з’явилося, заколосилося усе.
Так літератора перо —
випише гори, і поля, і зорі…
Матеріальні сяйва міст мов міражі,
без світла мудрих слів погаснуть неживі.
А у пустелях розцвітуть сади —
невиданих літературних див.
