Він заслуговує на вічності роки,
Він – істинне дитя свого народу.
Найяскравішії горять йому зірки,
Він дав нам найціннішу нагороду.
Ми всі з дитинства знаємо його –
Це не Франко, і навіть не Грінченко.
Боровся він за дні життя твого,
І звуть його навік Тарас Шевченко.
Він завжди вчив любити рідний край
І мову, яка зветься солов’їною.
Бо Батьківщина – це земний наш рай,
Без мови ж люди стануть скам’янілими.
Він був поет, художник і кобзар,
На кобзі грав одвічну пісню волі.
На плечах ніс народний він тягар
І не скорився навіть у неволі.
Він був Людиною з усіх земних людей,
Хоч його доля не була солодкою.
Він був, як тогочасний Прометей,
Бо його правда не була підробною.
Він був один із тих небагатьох,
Хто свято вірив в істинну свободу.
Він став учителем для майбуття епох,
Він дав надію рідному народу.
Ні, він не вмер! Він жити буде вічно:
У наших долях, душах і очах.
Й холодною морозяною ніччю
Він знов запалить вогник у серцях.
хороший вірш) збереглася книга, в якій розказується в плані справжнє життя Тараса Григоровича, а не в плані поетичного велетня, яким нам змалювала його література і культурна пропаганда) там містяться досить цікаві факти, зокрема те, що Шевченко був алкоголіком і вірогідно помер, захлинувшись власними рвотними масами
ЮЛІЯ відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Як на мене то яким би він не був, в плані патріотизму і відданості своїй країні та своєму таланту, він справді був так званим велетнем
