Я в коси заплітала дні і ночі,
Вплела замість стрічок свої думки.
Підмалювала радістю я очі,
І пов"язала я свої роки.
Мереживом цілунків шита сукня,
Пасок із мрій блідо-рожевих снів.
Лише душа від сліз чомусь розпухла,
Не бачить навіть щастя берегів.
Тиняється калиною у полі,
Серед дощів вона давно своя.
Завдячує за біль сьогодні долі,
І ходить, і хитається вона.
Сміється сміхом старої калини,
Що вбрала в себе смуток поколінь.
І плаче,і шепоче без причини
Серед лісів,і ловить лише тінь.
І мудрою ставала,піднімалась,
І йшла,не озиралася назад.
І в тебе без причини закохалась,
На неї ти байдужість-снігопад.
А вона навіть цьому була рада,
Тримала душу Ангела в руці.
Перетворила дні із зорепаду
На щастя у твоїй сумній душі.
Хиталася,тинялася калина,
Пасок давно не шила,гола йде.
А сукня так донизу прихилила,
Її зняла,в руці лише несе.
Пісні чомусь для неї не складали,
Садили тільки викинувши десь.
Вітри її і спомини хитали,
А Бог садив і поливав з сердець.
Так і вона вплітала Україну,
Збирала барви фарбами століть.
Бо їй ця Батьківщина дуже мила,
В душі людьми вкраїнськими стоїть.