Чи можуть існувати гроші без людей?
Це (ясна річ) – питання риторичне...
А як би існували люди без ідей –
Зробити щоб життя їх було вічне?
Звичайно – люди є погані і хороші.
Але й не ті, й не інші вічно не живуть.
Тож довелось ідеї – втілити у гроші.
Так певні образи зі смертю не спливуть.
Чи можуть люди існувати без грошей?
Та звісно – можуть, бо життя ж не вічне:
Вдягатимуть солому, їстимуть мишей,
Та й їхнє житло буде чисто символічне.
Від цього будуть замерзати по ночах,
Кліщі і комарі їх доїдатимуть та воші...
І вічне запитання буде сяяти в очах:
„Навіщо в світі цім існують гроші?”
А відповідь така: „Щоб пам’ятати
Про тих, хто воював за справедливість,
Й своє життя готовий був віддати,
Не сподіваючись на нашу й Божу милість”.
І от з банкнот вже дивляться на нас –
Богдан Хмельницький – може не без болю,
Іван Мазепа – той що у свій час
Не шкодував себе за нашу волю.
Грушевський незалежність нам кував.
А міг би щастя – сам собі кувати.
А що натомість в нагороду собі мав? –
Багато тяжчі, ніж фінансів втрати.
Іван Франко та Леся Українка
У „слово” боротьбу свою вкладали.
В історії держави, це – сторінка,
За кожну букву у якій вони страждали.
Тарас Шевченко – те ж поет шановний.
І він як Бог, а не проста людина –
Він лідер нації, він батько наш духовний,
Він є – все те, що зветься „Україна”.
Тепер ці люди може корчаться в могилах,
Бо собівартості для себе не складуть –
Бо ті, хто з ними – тішаться у віллах,
Без них – босоніж по життю ідуть.
І як би бачили вони брудні ті справи,
В які, з грошами, їх приплутали ділки,
То добровільно б всі позбулись слави,
Й пішли б у небуття на довгії віки.
А мудрим пращурам нема-чого боятись.
Ну ось наприклад всім відомий „Ярослав”.
Хіба він може перед кимось вихвалятись,
Що олігарх у жебрака його украв?
Виходить – у багатих мудрості немає,
Бо тільки лиш дві гривні коштує вона.
Про небагатих, кожен добре знає:
Якщо ти мудрий – гріш тобі ціна.
Були б багаті мудрі, наче Ярослав –
Хіба лише б собі робили вони славу?
Тоді б і Україну – кожен смертний знав,
Як найзаможнішу у світі цім – державу.
Про це ще мабуть мріяв навіть Володимир –
Великий та могутній князь всія Русі...
І завдяки йому, народ в наш час не вимер.
Так-так: його в кишенях маємо ми всі!
І ось у чому справді велич всенародна:
Великим, себе – кожен може відчувати.
Якщо ж якась купюра з цим не згодна,
Тоді достатньо – їх багато мати...
Й нехай багатий бідних давить, гне –
За це спіткатиме й його колись біда:
Його й з грошима – смерть не обмине,
Хай на них буде, навіть сам СКОВОРОДА.
Ну що з того, що ви вже тисячі „відмили”?
Крім бідності – для інших, є у цьому суть?
Ви гроші не потягнете з собою у могили,
Й нове життя вони для вас не принесуть.
Та марні ці слова – тривають махінації...
Є лідери в цих справах, чемпіони.
Обмежень лиш немає для інфляції,
І всі рахунки вже ідуть аж на мільйони.
Ну як ви? – мільйонерів авангард,
Чи гідну вже знайшли кандидатуру,
Щоб, коли буде номінал „один мільярд” –
Портрет надрукувати на нову купюру?
Пінчук, Ахметов... інші мільярдери,
Обличчя ваші під цю справу – так хороші.
То й може ви і не такі вже шкуродери?
От тільки, звідки в вас такі шалені гроші?
...Та мусить пам’ятати кожен з нас:
Якщо ми за життя отримуємо „двійку”,
То як нас не увічнюй – в профіль, чи анфас,
Ми будем коштувати – ломану копійку...
06.01.2007
P.S. Гривні на картинці розташовані у
порядку згадування про них у вірші...
СОБІВАРТІСТЬ-2 :
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=931313
Бог це знає, бо в нього за пазухою живуть мільярдери. А вони, щоб не гнівити Бога, вигадали приказку: "Не в грошах щастя"! Ну от... начебто все сходиться. Дякую, Катю, за увагу і цікаву думку.
