Такою дивною була вона
Читала завжди книжки про кохання
І мрією одною лиш жила
І весь свій вільний час писала про кохання
Всі рідні і близькі
Не розуміли її дивність…
А друзі часто відверталися в біді
І завжди залишалася вона на самоті
Сиділа, думала і вічно щось шептала
Про себе тихо-тихо в самоті
Лиш подумки в реальність не вникала
Бо завжди краще їй було на самоті
В свій вік, коли усі її подружки
Вже зустрічалися із хлопцями не раз
Вона лиш мріяла що хтось її полюбить
Та все ілюзія, вона для всіх чужа
Чужа характером, чужа у всьому
За дуже правильна була вона
Була неначе з казочки принцеса
Що подумки летіла в небуття
Була вона сама неначе книга
Що прочитать ніхто не міг її
Лиш одиниці ті що прочитали
Знайшли у ній все те що так давно шукали
І щира та душа, і повне розуміння
Тендітна, щира й ніжна, й дорога
Що вміла поєднати все в собі безцінне
Всі якості жіночі, позитивні без кінця…
І доброту і ніжність і жіночий стиль
І красоту що надихала на творіння
І розум гострий, цінувала так завжди
Неначе послана була в свавілля…
Хтось так дививсь, захоплено в її уста
Бо прикрашала землю, вродою своєю так вона
А хтось з ненавистю і заздрістю дивився
Вона лиш щиро усміхаючись жила…
Ті сині очі, наче небо голубі
Так гармонійно доповняли її стан душі
І не важливо було чи весна чи літо
Вона цвіла, з захопленням жила…
