Ти не шукай.Та ти і не шукав.
Колись давно ми стрінемось на морі,
Тоді лише пересічуться долі,
Коли ти вітром світом заблукав.
Ти не шукай.Це вже давно не я.
Через сто літ у рученята візьме
Мале дитя пісок.Яке преніжне!
У тім піску,де разом до кінця.
Це буде зустріч,декілька хвилин,
Що їх дитя тримає у долонях.
В її бабусі-сивина на скронях.
Це шлях до її пройдених стежин.
Втрапить пісок у старі оченята,
Всього дві крихти у її очах,
І промайнуть всі дні в наших роках.
Виймуть його маленькі рученята.
Це все життя.Це виміри такі,
Хвилини дві з тобою разом жити
Отим піском,що хоче говорити.
А потім знову станемо чужі.
А може вітер віднесе пісок
В далеке море,там тебе зустріну.
Ввійду в перлину,і тоді посмію
Я жити ще серед твоїх думок.
мені здається, ви народилися не в свій час,
ось би так років 100-150 тому....
Відочка Вансель відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дуже,дуже дякую за такий коментар.Якщо у Вас буде вільний час і бажання-прочитайте мої"Письма тебе"(другий лист).Там я описала про зустріч у минулому часі.Хоча...За цей коментар особлива подяка...
Хай щастить!
