У ніч, коли
магнолія цвіте –
в зіниці небо
падає чуттєво,
на дах крадеться
білогрудим левом,
грозою пахне,
грізне і святе.
Напруга. Шал.
Озвуччя громовиць,
Немов намисто
котиться. Повсюди –
траву зі сну
оливкову розбудить
і слід угрузне
левових правиць.
Дощу до чаш
магнолії наллє.
Рожевий шлейф
огорне підвіконня,
Несміле світло
цівкою на кронах
осяде, наче
ніжне праліне.
Хоч є багато правил…
золоте –
напише час,
якого не відняти...
Найкраще –
буде серце пам’ятати…
Як ніч, коли
магнолія цвіте…
Окрилена відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую чесно кажучи, дорікаю собі за смакові образи. Думаю, що психологізм цінніший і вагоміший і сприймається на цьому ж рівні. В будь якому разі є до чого прагнути.
Приємно було саме сьогодні цей вірш прочитати
Замість магнолії у нас цвіте акація і всю ніч йшов дощ - така приємна насолода - після дощу і свіжість й прохолода
Окрилена відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за прочитання і оцінку. Іноді, ловлю себе на думці про те, чи не намагаюся часом відповідати вимогам, критеріям... тим самим закриваючи щось індивідуальне. Але ж наспраді світло породжує світло, посмішка - посмішку... Отже, поезія має свою ціль і це вдвічі приємніше
Відчуття казковості часто лікує ! Люблю його переживати і Вам цього бажаю 
чесно кажучи, дорікаю собі за смакові образи. Думаю, що психологізм цінніший і вагоміший і сприймається на цьому ж рівні. В будь якому разі є до чого прагнути.
Приємно, що читаєте 
магнолія весною найперша розцвітає
