Сидить сліпець старий- жебрак він є убогий...
І ніч, і день, і сонце й зорі для нього чорні.
Він в світі темноти живе і страху...
Дітвора жбурля камінням у старого, мордує
бідолаху. Залиш сердешного, не муч!
Щоночі чути плач старого, так болісно
дивитися на нього... Лице в пилюці, ноги
дерті, старий не в змозі жити, благає зустрічі
у смерті... А смерть не йде...
Всі дивляться на дідугана, всі оминають,
та навіть старі друзі увагу не звертають...
І в день й в ночі, і ввечері, і зранку, від
сутінків і до світанку старий блукає в мріях,
спогадах і світі темноти.
А хто поможе, хто зглянеться і зрозуміє, коли
заглянувши у чисто білі очі він німіє? І навіть
бравий лицар помітивши старого підїхавши конем
і заглянувши у вічі відсахнувся від нього.
Хоча спитати щось хотів чи кинути монету.
Але глянувши на люд прохожий гордість взяла гору...
Жебрак і принц? На що усе це схоже?
Жебрак і принц? Та це ж негоже...
Серце щемить коли бачу таких,вся вина лежить на владі.
