Хотіла жити, як усі,
Та лиш жахалася у сні,
Приходили до неї діти,
Яких зуміла загубити.
Вставала, сон проходив геть,
Чому барилася та смерть,
Нема життя одні лиш муки,
У подруг бігають онуки.
Не раз була ж і при надії,
Навіщо діти згублять мрії,
Був чоловік, все до пуття,
Хотілось кращого життя.
Спливли роки у далечінь,
З минулого лишилась тінь,
Вже спочиває чоловік,
Немов злякався і утік.
Вона лишилась одна жити,
Та кожен день гірко тужити,
Родини є в неї багато,
Всім треба її палац-хата.
Що на душі, ніхто не знає,
А там самотність лиш блукає.
http://antonina.in.ua/index.php/pro-zhittya/236-zhurba.html
