Посивіла. Летить рік за роком,
Хоч на личку іще молода,
Наче грім, коли вража сорока
Прокричала, що буде біда.
Так і сталось… Під вечір у хату,
Звістка з двору біду принесла,
Що не має в дітей більше татка,
Що вдовиця, хоч ще молода.
Стільки часу сама, як билина,
Двох діток підняла на крило,
Спершу доню, а потім і сина,
Хоч по правді нелегко було.
Діти в вирій давно полетіли,
Як боїться вдовиця ночей,
І пісні у душі заніміли,
Сльози градом течуть із очей.
Часто згадує роки юначі,
Коли в парі щаслива була,
Через те наодинці поплаче,
Їй так хочеться зараз тепла.
у мене є подруга(кума за сумісництвом), вона -вдова уже 13 років, сама підняла трьох дітей. Я безмежно поважаю цю жінку! Ваш вірш- майже про неї писаний... Ви- великий молодець!!!
Віталій Назарук відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
,
