06.10.2013* 19:50
Я живу зараз, в 2013 році, і хоча би в силу того, що зараз я інший, ніж був 23 роки назад, свою розповідь про минуле, безумовно, веду з позиції себе сьогоденного. Але сьогодні я продовжую існувати в тій якості, яку набув за ці роки і тому не можу не реагувати оперативно на різні інформаційні подразники.
Майже 15 років, а може і більше, купую різні блоки газети "Интересная газета в Украине". Так, я розумію, що ця газета є ще одним знаряддям інформаційної війни проти України, бо вона видається російською мовою, статті на українській з'являлися в ній буквально декілька раз і, при тому, що на українській мові у нас взагалі нема нічого в езотеричній галузі. Але ця газета подає езотеричний матеріал дуже широкого спектру.
Декілька днів назад купив новий блок, в тому числі №18 "Магия и мистика". В цьому номері є стаття Єви Ждановської "Душа: між життям і смертю" (я дозволив собі зробити переклад на українську). В статті іде мова про те, що: "США, Англія та Канада розпочали найбільший у світі експеримент по дослідженню містичних явищ, які супроводжують стан клінічної смерті. Він обіймає 3 роки".
Наукова група голландського кардіолога Пима Ван Ломмеля, обробили 509 реанімацій 344 пацієнтів в 10 лікарнях, і отримали, що тільки 18% пережили позажиттєвий досвід.
"Класифікація згадок допомогли з'ясувати їх сполуку та варіації: 56% мали позитивні емоції, 50% - усвідомлювали факт власної смерті, 32% зустрічалися із померлими раніше, 3 спостерігали зоряне небо, 29% переміщалися через тунель, 23% спостерігали сліпуче світло, 13% бачили мелькання кадрів всього їх минулого життя, 8% бачили межу світів живих і мертвих".
Цей уривок статті зацікавив мене тому, що науковці, маючи цю статистику, а вона, як про мені, має малу вибірку, обмежуються констатацією фактів, але не можуть і не зможуть дати відповіді на такі питання:
- Чому тільки 18% мають згадку про післяжиттєвий досвід?
- Чому є різні блоки бачення цього досвіду?
- Що означає кожний такий блок?
Відповіді на ці питання слід шукати в тому, що на Землі в Людстві Хомо Сапієнс реалізуються різні Суперкласи, типи і класи Душ. Тому нічого дивного немає в тому, що після смерті "одягу" Душі повертаються у свою "рідну бібліотеку". Одним із блоків мого Навчання була "Типологія Душ". Це Навчання мало теоретичну базу + практичну, коли до мене йшли люди із своїми проблемами і вони були ілюстрацією до Типології Душ та суто реальним проявом цього. Окрім цього, мене протягнули через тунель попередніх втілень моєї Душі і враження від цього міцно вкарбувалося в мою пам'ять. Маю надію, що доживу до того моменту у своїй розповіді, коли треба буде говорити про це, розказувати. А поки що, повертаюсь до поточної Теми.
Здавалось, що нічого нового не було, бо, як і раніше, йшли косяком сни, дома все було гидотним, майже вампірне припікання мене до Дорошенка, слухання різних лекцій в Планетарії.
Цікавим було те, що Сергій Литвинов зробив серію перевірок моїх сенсорних здібностей. Тоді я цього не усвідомлював.
Він мені сказав, що треба знайти крадія чогось-там. Я бідкався два дні, щось вижав із себе, але було таке враження, що це не моє, що я тільки "відбоярився" від Сергія.
Другий раз це повторилося на Провітрянофлотському шосе і знову я виявився нездатним допомогти. Тоді він "згадав" і пішов до потрібної адреси, запропонувавши почекати його хвилин 30. Я погодився. А коли він пішов, то я раптом опинився в цікавому становищі. Це було перший раз зі мною таке.
Голос сказав мені, що зараз я думкою буду у Світі, де існують принципово інші умови існування людей, де Техносфера не існує. Він запропонував мені описати те, що я буду бачити.
І почалося!!!
Я ходив по шосе, де з одного боку був Генштаб Збройних Сил Київського округу (мама говорила, що ця місцевість завжди називалася Кадетським Гаєм, бо там був Кадетський корпус, що там до війни була Прожекторна школа, тепер це Міністерство Оборони України), а з іншого житлові будинки та Вагоно-ремонтний завод, де працювали 5 колін Прендзевських (мамине дівоче прізвище). Машинально я ходив туди-сюди вздовж шосе в межах вузенького скверика. Неслись машини, йшли перехожі - звичайне реальне життя, в якому я не припинив існування. Але паралельно я бачив зовсім інший Світ.
Не було вулиць, бо володіння телекинезом та телепортацією було досконалим, безвідмовним і приватною справою кожної людини. Будинки ховалися в зелені і були невисокі, бо недоцільно було виходити за оптимальні межі всього спектру приземного шару. Не було бібліотек, бо кожний міг підключитися телепатично до будь-якого Інформаторію та отримати будь-яку інформацію. Не було і шкіл, вузів, установ, бо соціальний устрій принципово інший. Вербальне спілкування не щезло, але воно є екзотикою, бо телепатія дає можливість мати контакт не тільки між людьми, а і з будь-якими живими, а не тільки розумними істотами. Мистецтво існує, але це принципово інше мистецтво...
Коли Сергій торкнув мене за плече, то я деякий час розглядав його не розуміючи хто це. Потім мене немов виключили.
- Вибачте, що я так довго.
- Довго? Хіба не півгодини пройшло?
- Півтори години.
Із великого масиву снів того часу наведу тільки один, бо він, так мені зараз здається, достатньо красномовний.
Сон 11.09.1990
Рейки залізниці, що тягнуться від мене до обрію. Я у вигляді полого конусу, у якого обрізана перша третина і до неї по колу немов приставлений шмат конусу з більш пологим кутом, а дно у мого конусу теж відсутнє, я у такому вигляді лечу вздовж рейок. При цьому комусь говорю, що необхідно бути розкритим, відкритим, добрим, природним, не робити супротив переднакресленому.
Раптом Голос говорить:
- Добре! А якщо так?
І миттю я опиняюсь над рейками і бачу їх зверху, хоча при цьому і не втрачаю попереднє бачення.
Позаду мене на рейках з'являється натовп дачників. Великий натовп. Юрма з голосними криками. Весела. Нахабна. В сорочках із короткими рукавами, з розстебнутими ґудзиками, з козубами. Ця юрма як накатна хвиля кинулася ліворуч від мене і поступово, хоча і швидко, перетворилася на юрму чорних лицарів, на чорних конях, мовчазних, зловісних. Юрма зібралася в компактну масу, за її спиною замок і в ньому, я це точно знаю, сидить Дракон.
Миттю на рейках, напроти чорних лицарів, з'являються світле воїнство. Це лицарі в усьому світлому - лати, щити, мечі, коні та попони на них. Вони теж мовчазні, але немає нічого зловісного в них - все світле, спокійне, врівноважене.
На якусь мить своєю свідомістю перескакую у свідомість якогось лицаря. Потім в іншого, ще і ще раз. Моя права рука відчуває перекладену вертикально стоячого в ній меча, у іншого лицаря я відчуваю тягар щита на лівій руці, а у іншого - тягар руки, яка лежить на холці коня... І знову я - відлетівший уверх спостерігач.
Масив світлого воїнства стрімко несеться на чорних лицарів, проходить його без спротиву, входить у замок Дракона, немов вчавивши темне воїнство у середину замку. І перетворюється у юрму злосливих, нахабних та крикливих дачників. Тільки тепер їх стало більше - вони закрили рейки.
А Дракон спить у замку.
21:20
ID:
453032
Рубрика: Проза
дата надходження: 06.10.2013 21:32:22
© дата внесення змiн: 06.10.2013 21:32:22
автор: Левчишин Віктор
Вкажіть причину вашої скарги
|
