14.02.2014* 16:25
Досі я йшов по накатаній доріжці: почав показувати систему чакр людини, яка є Симбіонтом з Душею Земного типу. Мав намір, показавши малюнок 1-ї чакри, показати всі малюнки по всім чакрам. Це було цікавим мені в далекому 1991 році, цікавим є і зараз. Тим більше, що судячи з усього, я є єдиний, хто Отримав інформацію не тільки про конкретність "конструкції" чакр для кожної людини, а і про різницю "конструкції" 2-ї чакри для чоловіка та жінки.
Жіноча яйцеклітина та чоловічі сперматозоїди мають притаманну тільки конкретній людині коди на Тонких рівнях. Можна сказати, що тут діє закон "Ключ/Замок". Є чоловіки, які володіють "універсальним ключем" і вони здатні запліднити будь-яку жінку на Землі. Є чоловіки, у яких цей "універсальний ключ" зведений до однієї ноти. При цьому якщо у перших чоловіків є ще і "опахало" модифікацій, то у других чоловіків - одна нота в одній тональності. Є такі самі жінки - такі, що можуть завагітніти від будь-якого чоловіка, і такі, що можуть завагітніти тільки від певного чоловіка з певним кодом сперматозоїдів.
Всі чоловіки і жінки на Землі мають модифікацію/варіації/різновидності/тощо між цими двома крайностями. І те, що одна пара прожила разом багато років і розійшлася через брак дітей, а потім кожний отримав іншого партнера і народив дитину, є звичним явищем.
Механіка запліднення з цієї точки зору проста: жіноча яйцеклітини викидає в навколишнє середовище сигнал "Свій/Чужій" і той сперматозоїд, який має відповідь найближчого співзвуччя, допускається в середину. Він виконує запліднення.
Але!
Дуже рідко буває так, що заклик і відповідь зівпадають на 100%. Це погано? Як сказати! Адже саме це обумовлює феноменальну унікальність кожної людини, адже людина, яка живе в певний час, ніколи не мала у Минулому і не буде мати у Майбутньому аналога! Ми - "одяг" для Душ, але одноразово як вид є "зачатком Бога".
Малюнки 2-ї чакри і дають ілюстрацію до цих тверджень, але вони мають занадто вже витончений вигляд.
Отже, мої наміри до нещодавно були такі, але Доля розпорядилася інакше - я достатньо серйозно захворів і зрозумів, що академічні розмови не дуже доцільні в моєму становищі навіть в межах ПараНормаліки! Тому зараз хочу розказати три історії із своєї практики того часу, через які мене Навчали.
Перша історія.
У Андрія Кондренко, про якого я вже говорив раніше, була така велика радість від народження старшого сина, що він на його хрестини запросив зразу аж 4 пари хресних. Ці люди були дружні між собою, але це, безумовно, не ховало їх від негараздів.
Один раз Андрій сказав мені, що він просить подивитися дитину у одного із його кумів. Дівчинка віком до року, але вже ходить, та при цьому все що з'їдає, через деякий час іде назад. Батьки замучилися - вони вже і в лікарні лежали, вже різних лікарів запрошували.
Їхали ми тролейбусом. Я машинально дивився у вікно і все розмірковував: "А що може бути у дівчини?" Раптом Голос сказав: "З дитиною все гаразд. Тобі треба буде з її батьками працювати!" - "Як?" - "Побачиш!"
Приїхали. Роздягнулися у передній і як тільки я зайшов до кімнати, так все і зрозумів.
На підлозі лежав великий і дорогий червоний килим. На ньому стояв стіл, накритий червоною скатертиною, а навколо нього стояли стільці із червоною оббивкою. На стіні висів ще один дорогий червоний килим з багряно-несамовитими малюнками. На вікні висіли червоні штори, де на тлі червоного пейзажу вигиналися темно-червоні дракони.
Я довго мовчав. А потім сказав, що все це червоне безумство із кімнати треба викинути.
-Як? Цей килим нам подарувала бабця і привезла його із Узбекистану! А цей інша бабка привезла із Китаю! А цей гарнітур дід подарував!
Здається, що молода пара мене послухала, хоча, як казав Андрій, процес був довгий.
Друга історія.
Вона була пов'язана з іншим кумом Андрія.
Молода пара, три місяці доньці, весь час зригує мамине молоко. Лікарі теж нічого не могли порадити. "А що я можу?" - думав, коли їхав до них. "Можеш!" - сказав Голос.
Приїхали. П'ємо каву і невимушено розмовляємо, хоча молода мама весь час метушиться. Дитина спить. Кидається в очі, що батьки дуже сильно люблять один одного і дуже переживають за доньку.
- Скажіть, будь-ласка, ви любите читати детективи?
- О! Так! Так! - захоплено говорить молода мама.
Мені стало моторошну. Попросив всіх вийти із кімнати окрім мами. А вона у захваті продовжує:
- Я обожнюю детективи! Особливо сучасні! А скільки я перечитала їх коли була вагітна!
- Скажіть, у вас були чоловіки до одруження?
- Та ви що? Ні! Це моя перша і єдина любов!
- Але вас в 16 років зґвалтували негідники із двору!
- Ні! Що ви говорите? Такого не було! Краще скажіть, що мені робити з донькою?
- Треба викинути всі детективи, припинити читати їх, а краще читати гарні казки доньці і співати їй колискові.
Через два дні вона подзвонила мені в майстерню з плачем:
- Навіщо ви мені сказали про це? Я все забула! Весь той жах! А тепер я все згадала! Як мені жити з цим?
- Треба перебороти себе і жити заради чоловіка і доньки! Ви любите один одного, то є чим захищатися!
Потім з'ясувалося, що чоловік все знав.
Третя історія.
Якась печаль гнала мене на вулиці Києва. Весна 1991 року була примхлива - в той день йшов дрібний дощ, що переходив час від часу у мряку. Я любив таку погоду. Головне - непромоклі ноги, гарний плащ та чимось голову закрити.
Повільно піднімався Андріївським узвозом, потім спустився на Хрещатик. Не знаю чому, але на третьому рівні мислення в мені рефреном звучала Ісусова молитва.
Дійшов по Хрещатику до Прорізної, піднявся нею і побачив Дієтичну їдальню. Колись, коли ще Телецентр був на Хрещатику, це була закрита їдальня цієї установи. Наш товариш Льоня Чоботько, був час, працював там і водив мене з моїм другом Давидом Гінзбургом їсти. До речі: мені, старому вже киянину, дивно згадувати як мінялось з часом призначення приміщень будівель біля Метробуду на Прорізній. Їдальня, до якої я тоді прямував, потім була вишуканим італійським рестораном, банком, а чим є зараз не знаю, бо давно не був на цій вулиці.
Тоді це була гарна і дешева дієтична їдальня. Багато тоді було на Хрещатику гарних кафе! Хто зараз пам'ятає "Гаряче молоко", де можна було купити гарячі бублики і стакан гарячого молока?
Став в чергу. Переді мною стояла пара років під сорок. Вона - метушлива, з дрібним обличчям, в одязі бомжа, хоча і чистому. Весь час щось запобігливо говорила супутнику. Він - величавий, з довгим волоссям, з шикарною бородою, з обличчям давньоруського богатиря, з блакитними різкими очима, в яких схована біль - такий собі взірець витязів Київської Русі (потім мені казали, що він знімається в масовках на кіностудії).
В залі було майже пусто, бо обідній час промайнув і непогода. Я вибрав пустий столик і сів за нього. Дивна пара всілася неподалік теж за пустий столик. Я їв та машинально дивився на них. На мить відвів очі до їжі. Раптом роздався зойк і звук від тупого удару - це чоловік упав головою на стіл, а його жінка зойкнула. Миттєво з'явилася якась офіціантка і почала дурним голосом волати: "Чоловік помер!"
Голос сказав: "Рятуй!"
Бездумно, мов автомат, я опинився вже біля їх столика. Сів напроти чоловіка, гримнув на дурну офіціантку, щоб замовкла. Протягнув руку і торкнувся голови чоловіка. Серце.
І тоді я подумки, неіснуючими реально, віртуальними руками обгорнув його серце молитвою, що весь час бриніла в мені. Чоловік тіпнувся, підняв голову і очманіло подивився навкруги. Потім його погляд став осмисленим, зустрівся з моїми очима і він сказав: "Боже! Яка енергетика!".
Його жінка почала хапати мене за руки із подякою, а я не міг знаходитися в їдальні. Кинув не доїдене і вискочив із приміщення. На дворі хлистів дощ. Вже з'явилися сутінки. Я сховався в якійсь ніші і нестримні ридання вивертали мене. Не розумів чому ридаю, чому страшний смуток заполонив мою душу. Я закрив голову капюшоном, але обличчя було відкрите і дощ змивав мої сльози. Довго я так стояв.
Потім, коли розказав цю історію Тарасу Шейко, то він сказав: "Ти взяв на себе все його неправедне життя. Я знаю цю людину".
ID:
479478
Рубрика: Проза
дата надходження: 14.02.2014 18:11:38
© дата внесення змiн: 14.02.2014 18:11:38
автор: Левчишин Віктор
Вкажіть причину вашої скарги
|
