Хата, хатуся, хатинонька,
Хатусенька, Хата Стріхівна, ой…
(І.Драч)
Де сонечко вранці дарує рубіни,
Де небо підтримує груша крислата,
Між мальв граціозних вибілює стіни
Старенька низенька козачая хата.
Під грушею тулить зчорнілую стріху,
А вікна сторожко пантрують дорогу –
Їй мальви рожеві нахитують втіху,
Їй мальви червоні збирають тривогу.
Їй сонцем сіяють нагідки жовтаві,
Бузок про кохання шепоче щоночі,
І згадки, мов роси, спадають на трави –
А пугач на стрісі зловтішно гигоче.
Пустує старенька вже котрую зиму,
Хоч сотні років щебетали тут діти…
Дорога спішить біля дворища мимо,
Та вікна-очиці цілують їй квіти.
