Як пустеля,відчуває каравани,
Як земля передчуває дощ...
Південний вітер охолодить рани,
і я відчую тебе також...
Ти твориш мене,як творять
У гарячій печі коржі...
Я люблю твого шепоту море,
І прошу тебе не мовчи!
Говори,говори зі мною,
Муркочи мені в напівсні...
Теплим морським прибоєм,
Деревом на вогні!
Не віддавай мене нізащо і нікому...
Не залишай мене у самоті ніколи
мене лякає безпробудний холод,
зима,як перманентна серця кома...
Мене лякає відчаю оскома,
і неможливість віднайти себе!
Я втомився боятись утоми,
Я всього лише прагну тебе...
Як пустелі відчувають каравани,
Як земля передчуває теплий дощ...
Так ти мені колись залижеш рани,
Пробившись крізь асфальти міських площ!
І подолавши відстань між містами,
Ти попри все прийдеш таки до мене...
Ріками,мостами,віршами чи поїздами,
Моє омріяне,близьке і сокровенне:
ТЕПЛЕ,муркотливе і неповторне кошеня,
Я так втомився жити вічно навмання...
Без маяків,навпомацки,наосліп,
Ми з тобою маленькі діти,
Дарма,що давно дорослі!
Насичено емоціями тепла в перемішку з глибинним щемом. 
spasybi
