* * *
28.05.2014 РОКУ
Іду на звуки
нічних кафе
до тебе
дикими трасами
повними зваб і гульок,
картошок-фрі
і галімого пійла.
Я скажу
нічній глухоті
про моє забуття,
заспіваю «Ой у лузі…»
бо на трасі
смачно співають
про гомін життя;
цицькаті дівки
з золотими зубами
візьмуть своє
традиційне
нетрадиційно.
Нічні кафе
в яких
можна вмирати
тижнями,
доки в тебе
є за що,
наче
ти моряк
і вмирав
по півроку
в морі
і от, ти дорвався
і опинився в нірвані.
І от ти
тамуєш спрагу.
ідеш вперед,
бо дорога
тільки одна, -
на одеську трасу,
на ту,
що поєднує серця і
руйнує долі.
Я скажу тобі:
«Так»,
Я з тих країв,
де соромно
писати слово «кохаю»
в гарячому відображенні
подиху на склі,
де не можна випити
вранішньої роси
і музику вітру,
від якої памарочиться
в голові,
тут ніхто
не може почути,
де від того,
що ти пишеш поезію
безсонними ночами
ранком тебе назоють
ідійотом.
Я сяду і випию
гарячої кави
в кафе «Придорожньому»,
буду молитися небесам
під звуки новин з 1+1…
…спалили хату…
…хвора дитина…
…буде хліб…
Алла Мазур в яку хочеться
загорнутись
і не виходити на цей світ
більше ніколи.
Знову серця розєднало.
Це спам… не віддам… не віддам.
…іду на звуки нічних кафе…
