Смаглявий липню, вдячна за тепло,
За карамельну спеку полудневу,
Що цілувала бронзове чоло
У тиші парку мовчазному леву.
За бірюзову свіжу акварель,
За кужіль хмар, що випряли світанки,
І за медово-сонячний коктейль,
Розлитий у квіткові філіжанки.
За огнедишні пасадоблі гроз,
За мантри вітру у густому житі,
За хвиль атла́сних лагідний гіпноз,
Що дарував такі чуттєві миті!
За органзу духмяних вечорів,
За кастаньєтне брязкання цикади,
А ще – в густому сяйві ліхтарів
Арабки-ночі профіль шоколадний.
За поцілунків присмаки хмільні
На задніх крі́слах пізнього трамваю!..
Коли прийдуть осінні тихі дні,
На самоті я все це пригадаю.
Перегорнувши спогадів альбом,
Зап'ю́ солодким чаєм ностальгію...
За липнем липа плаче за вікном –
Вона, як я, прощатися не вміє.
Боже, це диво карамелькове! Як добре, що ти висолоджуєш очі, а то за цими подіями пролітає Боже літечко! Дякую, Наталю!!!
Наталя Данилюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Люба Оксаночко, у зв'язку з напруженими подіями в нашій рідній Україні пишу нечасто, бо якось не до пейзажної лірики... Але часом спинюся і не можу не замилуватися красою, яку дарують нам літні дні! Дякую Вам сердечно за щедрі промені Ваших слів!
Пані Наталю, Ви - просто чаклунка! Чаруєте словом, як хмільним зіллям. І що не вірш, то хочеться його забрати в скриньку, як дорогоцінну прикрасу. Беру, дякуючи за даровану радість.
Наталя Данилюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Люба Світланко, дякую щиро за такі чудові слова, що зігрівають душу! Приємно, що читаєте!
"Вона, як я, прощатися не вміє..."-зворушливо і прекрасно!
Наталя Данилюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Лесю, дякую! З літом завжди прощатися сумно... Осінь - це нові клопоти і меланхолія... Після безтурботного літа якось незвично занурюватися в осінні дні.