Вже тихо-тихо вечоріло
І вітер тихо гомонів
Трава й діброви шепотіли
А сонце падало у рів
Пташки летіли в чистім небі
Світ сонця падав до землі
Летів самотній білий лебідь
І гуркотів на висоті
Та тут неначе голос пекла
З самих глибин загомонів
Відкрилась паща, пастка смертна
І світ на мить осиротів
Поцілила у мирне небо
Із пекла куля вогняна
Потрапила в залізні ребра
Порода диявола і зла
І бідний лебідь, наче сокіл
Униз стрілою полетів
А вічний остогидлий спокій
Дістався неба берегів
І цей вогонь з самого пекла
Забрав життя трьохсот людей
Скорбота й жаль, вірші посмертно
І сльози в тисячах очей
Скорботні падали пелюстки
З червоних, ніби кров гвоздик
Вдягнули всі скорботні хустки
Для увінчання їх навік
Нехай дорога безтурботна
До Бога буде їм проста
А доля й смерть невідворотна
У кращий світ,щоб привела
