Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Владимир Зозуля: Опять прощаемся - ВІРШ |
UA | FR | RU Рожевий сайт сучасної поезії |
|
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі..
КОМЕНТАРІ ТАИСИЯ, 18.08.2014 - 13:02
И всё - таки...Заранее Вы не прощайтесь!С любимыми - не расставайтесь! Очень трогательно реагирует природа на Ваш уход! А чувства льются через край!... Владимир Зозуля відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
приходится прощаться, ничего не поделаешь. всегда ищешь новое, а жалеешь о старом...
Світлана Моренець, 14.08.2014 - 17:24
Ничто в жизни не даётся нам безвозмездно. За любой дар мы расплачиваемся тем или иным наказанием. Даже катренчик у меня такой был:"За все в житті ми платимо сповна..." Тонко чувствовать мир - это и дар, и наказание. Чтобы этот дар реже был наказанием, должна быть еще одна составляющая - умение ценить. Иначе Небо забирает этот дар... прочувствовала на собственной шкуре. Владимир Зозуля відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Вы,Света, умная женщина...редко встречал. тепла Вам.
Світлана Моренець, 14.08.2014 - 12:41
Да, солнце, Вы просто романтик и лирик, потому так трогательно, душевно и тонко чувствуете и пишете! Замечательно! Владимир Зозуля відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
спасибо, Света, за тепло...а как ВЫ думаете, по жизни это дар или наказание?
ОЛЬГА ШНУРЕНКО, 14.08.2014 - 11:11
В УНІСОН...Летять роки і ми старіємо з роками, Але щодня думками линемо до мами, У двір, де квітнуть чорнобривці, мальви й ружа - До гарних квітів я з дитинства не байдужа… Я згадую, як ми прощалися востаннє, І небо плакало сльозами на світанні, Я бачу, оповиті смутком, мами очі - Тоді слова сестри звучали, як пророчі… Роки минули, та сумує серце й досі, За сонце-ранками в селі, де ноги босі Щоранку бігали в траві аж до сніданку, А мама наливала чай у філіжанку… Найбільше смакувало молоко із хлібом, Молочний сир у мисці, ніби гірка снігу, Густа сметана, свіжі вишні й полуниці, Вода кристально чиста з нашої криниці… На превеликий жаль, нічого вже не буде, І біль страшний стикає серце в моїх грудях… Молюся Богу і прошу його постійно, Щоб любій мамі у Раю було спокійно… Владимир Зозуля відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
ну,от чего же упаднические? просто человеческая печаль ... неужели звучит так болезненно?
Владимир Зозуля відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
спасибо за сопереживание.
|
|
|