Біленька хатина край села,
Заплелась в барвінок синьоокий…
Над вікном, маленькі із гнізда,
Ластівки порушували спокій.
Перший промінь стукав по шибках
І будив малечу до сніданку,
А на лузі довгоногий птах,
Крок робив, немов стрибав за планку…
Сонце піднімалось догори,
Корови на випас гнали люди
І неначе ранок говорив,
Вітерцем тепленьким звідусюди.
І пишалась хата край села,
Чистенька, припудрена неначе,
Усміхалась дівчина з вікна,
Щоб забрати серденько юначе…
Рідна хата - це наш оберіг протягом всього земного життя. 
Таки забрала?.. То і я заберу! 
