Ти плачеш, мамо, в тебе біль.
Пробач мене, прошу, як зможеш,
Що не вернувся я звідтіль.
Твоєму ж горю чим поможеш?
Ти знаєш, мамо, це ж війна
І гинуть в ній батьки та діти.
Хіба ж у цім моя вина?
Та ж я хотів щасливо жити?
Ми боронили цей рубіж,
У нас скінчилися патрони,
Та ворог далі не проліз...
Відчув я біль й церковні дзвони.
Якщо не я, то хто ж тоді
Спинити мусив цю навалу?
Стою у Бога на суді,
Чекаю милість, чи поталу.
Я тут пізнав своє життя.
Воно було таке вітражне.
Я жив чомусь без каяття
І мріяв щось про недосяжне.
У мене крила є тепер.
Не плачте, мамо, я весь білий.
Я все живий, я не помер,
А ворог весь стоїть змарнілий.
Не плачте, мамо, це ж війна,
Я боронив свою країну.
У мене сліз тепер нема,
Люблю я вас і Україну.
Немає слів , щоб висловитися про ваш вірш. Біль душі і серця всього народу . Низько вам кланяюсь!
Східний відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую. І я кланяюсь усім українцям, хто боронить нашу землю, хто остання віддає ради перемоги і їх матерям, особливий уклін загиблим. Дякую брати ти сестри.
Зворушливо, патріотично, від душі. 
