Де ти, моя весна? Де ти?
Чому тебе я знов втрачаю в осінь
І сивини моїм в волоссі просідь
І береги зникають дорогі.
Де ти? Моя вірніша путь!
Як вийшло так, що стрімко збочив,
То певно навмисно хтось зурочив
І де тепер мені на путь мою звернуть.
Де ти? Моє людське тепло!
Чомусь за гіркими словами заховалось,
То певно ненавмисно отак сталось,
Що й літом мені надто холодно.
Де ти? Моя любов свята!
Оспівана юнацькими думками
І вслухана солов’їними гаями,
Десь зникла мов і не була.
І де те щастя, спізнене на вік,
Без вияву і смаку розуміння,
Моє ще не потушене стремління,
Пізнать його з тобою вдвох.
Одні питання, ранять ніч навзрид
І полонений цих питань я здавна,
Мого терпіння невичерпна мить,
Не втішить зовсім, мою ніч зізнання.
