Секундний погляд темних зіниць освітив моє серце...
Темний силует. Тінь прорізала пам'ять. Погляд прорізав серце. Дотик прорізав душу. І кожна клітиночка єства відізвалась пекельним болем. Руйнація бар*єру. Градація болю. Дискваліфікація почуттів. Все про що ти мріяв і хотів. Знову байдужий, але сповнений нелюдської хтивості, погляд. Стандартні рухи і все ніби знову на повторі. Касета, яку прослухано сотні разів ,і слова, вивчені напам'ять. Нелюдське бажання і складна дилема. Віддатися чи встояти? А що буде після того? Коли касета нам набридає, ми її віддаємо комусь, або ж просто викидаємо. Ось значить який безрезультативний кінець моїх сподівань і спроб, все змінити.
Руками перебираю ґудзики на своїй сорочці, а в пам'яті прокручую моменти і дотики. Це були дотики не до тіла, насправді, це були дотики до душі. Болючі і фатальні, але безмежно прекрасні.
