Був я раз , де витоки життя:
Жалюгідне враження справляє
Свічка та , що тихо догоряє,
Щоби кануть в вічне небуття.
Поруч з нею - свічка молода:
Не жевріє ледь , а вся палає,
Аж кипить енергія, і грає
Хвиля в ній довкола золота.
Тут же смерть , холодна і страшна,
Все на мене поглядом кидає
Та мінорним голосом питає:
-Чи впізнав , де свічечка твоя?
Звісно, знаю, ось вона – ота,
Що печально стала догоряти…
-Чи не хочеш,-каже,- поміняти
Он на свічку ту , що золота?
А з –за неї дивиться дитя –
Голубі квітують в косах банти…
Це ж згорять кохання і таланти,
Щоб чуже подовжити життя!
То ж, ні долі – віку, ні лиця
Я в людей не хочу позичати –
По дорогах буду мандрувати
До того, що в вимірах, кінця.
Що було – то буйно відцвіло…
Головне – від часу не відстати
Та завчасно все своє віддати
Геть до грама світло і тепло!
Настолько по-мягкому душевно и настолько мудро, что приходится переходить на русский язык для облегчения самой себе.Да! Всё именно так,как Вы написали. Браво!!!
Чужої долі незабереш і життя своє не продовжиш. Скільки відведено, стільки проживеш. Одних Господь забирає рано, коли бачить, що їх свічка передала вогонь іншим свічкам і вже безліч свічок могутньо освітили темряву. а іншим дає життя довге, в очікуванні того жертовного вогню. На все воля Божа. Щастя вам і добра.