Життя - як вокзал. Хтось приїжджає, хтось від'їжджає.
Поцілунки і рани, клунки і чемодани, слова і фрази - все разом.
Ліна КостенкоПриїдь на вокзал, мого життя,
Лиш завітай, до мене, в гості…
Чекав, я – лиш твого, вороття,
Набирався слів, сміливості…
Я, тебе, стріну на пероні,
Знов, до свого серця, пригорну…
Цілунок, ляже на долоні,
Ніжно, в твої очі зазирну…
Ти, приїдь знов, до мене в гості,
В мій, такий далекий, новий дім…
Ти, приїдь, повз всі, розбіжності,
І оселися, назавжди, в нім…