Заховстану звичку вертатись люди мають за зле.
Закартинний сюжет у замовчаній таємниці,
на «безбожно любити» нема «часодози», але
це лікарська помилка – біс не ребрі а в ключиці.
Мені поталанило більше, ніж будь кому
спільні світлини «на згадку» не зблякнуть, бо їх нема,
ні боргу комірного… вже виткано гарну тасьму,
щоби в стос спакувати й віддати отак задарма
нецукровані вірші, що писались як дощ паде,
в літню пору парку, чи у мряку осінніх зотлінь,
у миті сповідні, ті коли одкровення не жде,
а ти наодинці із тінню в кубі уважних стін.
Розплутавши цю писанину, варто сплести шкарпетки,
або шалик зимовий і ще там якісь дрібниці,
у когось зігріються ноги, чи душа… то ж поетка,
якій поталанило в чомусь, пішла купувати спиці.
