Години юнацтва про себе говорять
крізь час, крізь роки, крізь минуле життя.
Я думав ви зникли, а ви все зі мною,
відлунням в душі і нема вороття.
Я думав нема вас, ви зникли і вчасно…
А ж ні повернулись, крізь довгі роки.
Про все нагадали, години юнацтва…
І час не списав, що були юнаки…
Ви змусили нині мене пригадати,
усі ті хвилини найкращих тих днів,
Коли ми лежали у двох у кімнаті,
Й про все говорили лиш мовчки, без слів…
Тоді бракувало своїх мужніх вчинків,
Та й досвід, що є, ти тоді б допоміг…
Не бачили в небі тоді ні хмаринки,
Й не знали майбутніх своїх ми доріг…
Що сталось, те сталось і що тут казати…
Та ви повернули мене до життя.
Ці очі, цей подих й характер завзятий…
Зустрів нещодавно й пірнув в небуття.
Дороги в нас різні і різні кордони,
У тебе вже є головне – це сімя…
Години юнацтва зробили цей подив,
Та часу, як річці – нема вороття.
