Є на Хрещатику такий собі заклад громадського харчування - "Козацька втіха". До закладу перехожих запрошує козак. Це справжній запорожець, такий, яким зобразив його Гоголь у "Пропалій грамоті": широченні вогняні шаровари, сліпучий жупан, люлька, шапка така, що просто ех! - тільки от шаблюки у дорогоцінному камінні нема та замість чоботів - кросівки. Зате з-під шапки стирчить епічний гачкуватий ніс і випинається сива борода під смоляними вусами, а ще виблискують сталлю і презирством гострі козачі очі. Так, козак всього лише роздає листівки-запрошення до ресторану, але в ньому стільки щирого презирства до геть усього на світі, що не варте козачої уваги, що цей рід занять ніяким чином не принижує козака.
Козак сповнений непідробної гідності, він природньо самодостатній, цілком сущій у власному всесвіті. Там, в тому всесвіті, інший простір та інший час: там стоїть незаймана Січ, над нею куриться дим, козача воля вирує степами Украйни, ревучим Дніпром сунуть козацькі чайки, лине замріяний спів над затишними селами і хуторами, а козацькі шаблі і коні збираються у похід на ляха або татарина.
Як, яким чином козак з того всесвіту виринув на Хрещатику із листівками ресторану в руці - невідомо, але його присутність є ніби наголосом, акцентом, незламним нагадуванням: страшна у гніві, співуча до запаморочення, відчайдушна у коханні і ненависті Україна козачої доби - існує. Вона - справжня, неприборкана, небутафорська - живе у крові і генах цього народу, а сучасні витрибенькі - то лише декорація. Не оманюйтесь, не купуйтесь, дивіться у очі козацькі, читайте там правду!
Втім, козак у власній гідності і презирстві не зарозумів: щойно у рівний гул Хрещатика втрутився потужний гуркіт непересічного двигуна, він одразу гострим оком виловив у потоці автівок одну, кинув долі ресторанні рекламки, ляснув долонями себе по стегнах і у захваті вигукнув:
- Ай, "Мустанг", який красень! - тож і козаку ХХІ століття кінь - лепший друг і товарищ.
Гуркіт зник за рогом, і козак знову застиг у своєму подвійному бутті, одночасно у власному козачому всесвіті та у нашій метушливій днині - як вісь світів, як міст між ними, як міцна сіль нашої вічної і прекрасної землі - України.
2015
