***
А все одно... А все одно весна
Уже снує свої святочні шати!
Он вишня пуп'яниться коло хати,
Он проліски гарцюють край села…
І до весла надії прихилилось
Плече сумної матері, що жде
На Божу надспасенну світлу милість,
Котра з війни синочка приведе.
***
А син... А син... Пішов у заметілі
Рашистських куль, ядушної хули.
Пішов туди, де юди знавісніли
І танці опівнічні завели
У капищах божків непантеонних,
Над згарищами зраджених церков -
Там не являється людська любов,
Зате нелюдськості страшної тонни, тонни...
***
Та все одно... Та все одно весна
Уже крадеться навіть до окопів
І білу вість лишає десь навпроти -
Душі недужій два міцних крила.
А сонце лізе по драбині віщій –
Аж на гору, на чубок верховіть,
Де в дзьобику тримає мирну віть
Пташа, що зроджене було на попелищі…
***
Останній бал затіяв сатана.
Хоч карлик ще не йме гіркої правди,
Що каїнята виросли з бравади,
Заморського жадаючи вина.
І що просте отямилось одначе,
Бо є душа у ньому – Отча нить.
Завмерла у чеканні кожна мить,
І світ увесь притих якось неначе…
***
І мати жде… Допоки син щодень
Жене несвітлі тучі з небокраю.
А янголя молитвою пряде
Той оберіг, що віру пригортає...
Бо все ж весна! Усе таки весна!
Надія зодягнула білі шати...
Он вишня квітом пухне коло хати,
Он первоцвіт розлився край села...
(26.03.15)
прихилилось 
весна 
у цих рядках стільки спраги... за мирним сонцем 
