Маленьке щастя в істоті.
Ніхто не думав, чого ідеальне?
Бо мале? Ніжне? Крихке?
Таке живе?... Вільне?
Для тебе придумали слово «пурхати»,
До тебе прирівнювали королев, красунь, балерин.
І навіть поцілунки називали в твою честь.
Ти того вартий?
Всі люблять твою оболонку,
Захоплюються тобою,
прагнуть володіти тобою,
хочуть закарбувати у віках.
А що в метелика під крилами?
Ти гордий з квітами,
нікого не виокремлюєш,
не любиш більш за всіх.
Невже немає гідної?
Цінність?
Стомлений за день від квітів,
метелик хоче спочинку,
метелик прагне емоцій,
метелик надто просто живе.
Знудженість?
І коли здається, що світу кінець,
коли світу і справді кінець
(на ніч, а для метелика – вічність),
Спалахує іскра.
Надія?
Покинувши все,
знецінивши все,
передбачаючи все,
втрачаючи все,
метелик летить померти.
Вибір?
Маючи політ, небо, сотні квітів і днів.
Метелик (свідомо?) вибирає свічок вогні.
Суть?
