Дум сумних назбиралось багато,
Ще ось-ось і хлюпне через край,
Йду, шукаю я знов райські врата,
Чуючи позаду тихий лай.
Язики усе сичать стосилі,
Марнослів’я ловлять у сільце,
І, чомусь, не відростають крила
І не сяє радістю лице.
Час лихий, чи я так невезучий,
Відповідь шукаю, не знайду,
Тут прерії оголені, там кручі,
Мостів між них ніяк не наведу.
Схилюся тихо біля водограю,
Послухаю мелодію віків,
Я так багато ще у серці маю,
Простих рядків і золотих хітів.
Тобі б сказати ще хотів багато,
І розуміння в відповідь знайти,
Але, чи станеться іще подібне свято,
Як ми вже у неправди наймити.
