Остання надія в мені жевріє,
Кохання до тебе мене все ще гріє.
Я не знаю як тебе повернути,
Але любов мою ніяк не заткнути.
Без тебе мені погано буде,
Серце тебе ніколи не забуде.
І хоч як погано не було мені -
Приходитимеш ти лиш уві сні.
Спокій у снах принесеш ти мені,
Затишок, захист і сонячні дні.
Довго з тобою ми будемо гуляти,
Доки мене не розбудить мати.
Новий день, а все ті ж страждання,
Все ті ж думки про втрачене кохання.
Не знаю що тепер робити і як далі жити.
Не хочу курити і не хочу пити.
І знову до ночі треба терпіти,
Щоб тебе у сні зміг я зустріти.
Ти візьмеш мене за руку,
Поцілуєш, розділиш цю муку.
Муку, страждання і моє кохання.
І гулятимемо з тобою до рання,
А в кінці дороги ти мене обіймеш,
Скажеш, що любиш і до серця пригорнеш.
Добре на душі стане мені,
Але знову настануть реальні дні.
Все гірше і гірше мені буде ставати,
Плакатиме тяжко моя мати.
Ти не побачиш тих сліз гірких,
Ти будеш вчитися в університетах нових.
Будеш мріяти про сім'ю і любов,
Будеш згадувати мене знову і знов.
Все гірше і гірше буде мені,
Все довше і довше ітимуть дні.
Я не забуду ці 2 роки з тобою,
Допоки дружитиму ще з головою.
Одного разу, уві сні,
Ти серйозним голосом скажеш мені,
Що не зможеш більше бути зі мною,
Адже я вже не дружу з головою
Все гірше і гірше буде мені,
Все довше і довше ітимуть дні.
Ітимуть дні, а за ними ночі,
Не зімкну я ні на хвильку очі.
Все тяжче і тяжче буде мені існувати,
Все тяжче і тяжче плакатиме мати.
Одного дня ліжко почне пустувати.
Ніхто там вже не буде спати.
Ти знайдеш кохання, сім'ю теж здобудеш.
Про те, що був я - з часом забудеш.
Будеш жити у злагоді і доброті,
А я лежатиму десь у землі.
Остання надія не хоче згасати,
Її підтримуємо я і моя мати.
Я вірю, що все ще добре може бути,
Якщо зможу тебе я повернути.
В мені багато кохання до тебе одної.
Воно не вмре, як не вмирають герої.
Я став розумнішим, зрозумів свої помилки.
Я хочу з тобою додому піти.
До нашого дому який ми створимо,
Який від всього поганого охоронимо.
Я кохаю тебе, моя мила…
Без тебе мене чекає лише могила…
