Гордо нарциси цвіли на городі
І дарували свої запахи,
І милувались собою й себе вихваляли:
Голови вгору задерли і чуть не вставали іще навшпиньки.
А тюльпан – тихо стояв собі збоку
І набирався він сили з землі
Поплюх грубезний гойдався на вітрі,
Лиш потім, раптово багряні свої розпустив пелюстки.
І притихли гомоніть нарциси,
Подивлялись скоса в його бік.
А тюльпан – дивився сонцю в очі,
Він став королем – він грізний штик.
Та й йому не довго царювати,
Виставляти бархатну красу;
Бо піонія княгиня-мати
Вже збирає армію свою.
17.05.1994р.
