Я тихий стогін чую з різних боків
в країні,що йдучи у майбуття
подарувала людям біль і горе.
Покинула як мачуха дитя.
Цей стогін йде від краю і до краю.
Живуть бесправні мовчазні раби.
На них ніхто уваги не звертає
живуть ще,а чи вмерли вже вони.
І забирають те,що заробили,
кидають кістку зі свого стола.
Бо вже забули,хто така людина
і на землі чому живе вона.
За гроші душі сатані продали.
Він в нагороду блага дав земні.
І загубили сором,бо на людях
показують як бісяться вони.
І вже не знають,що вдягти на себе.
Які прикраси і куди надіть.
Розказують як їздять на Багами,
що полюбляють їсти там і пить.
А ви,раби,працюйте за копійки.
Радійте,що пани дарують милість вам,
бо ще нагайками не рвуть на клапті тіло.
Та це попереду-повірте нам.
Не бачать сліз сирітських і голодних.
Сердець розірваних від болю і жалю,
що діти їх всі їдуть з України.
Хто залишивсь-у прірви на краю.
Бо це не люди,хто плює на совість.
Веде на суд невиного раба.
Хто б"є його за гратами,катує.
В неділю з церква йде -вже без гріха.
Хто світ нам верне той,що розікрали.
За правду хто не буде нас судить.
Ми вже навчились спину гнуть на пана.
Давайте вчитись як без пана жить.
