Сьогодні вночі замовила собі дощ.Захотілось такого дарунку.
Він прийшов,а я не почула.Він перегортав пусту пляшку.Довго.Доки я не прокинулась.А мені так не хотілось виходити до нього.Треба було б попросити залишитись на цілий день.Вмовити якось.Не навчилась зустрічати гостей.А він пішов.Тихенько.Навшпиньки.Щоб не розбудити.І не слухати вмовлянь.Образився?
Потім я плакала.Бо зрозуміла,що мене люблять.Дуже далеко і близько.Що намагаються так багато робити для мене.Будують із слів цілі замки і міста,де вмовляють жити мою посмішку і щастя.Де шиють для мене сукніемоціїкрила.
Кожен день-це нове життя.І інколи крок назад або на місці-це той же крок вперед.Але ми це розуміємо потім.Спочатку треба поплакати від болі,бігти,щоб впасти.І тільки потім зрозуміти,що не треба питати за що.Бо це є для чогось.
Ми хороші.Ми дуже хороші.Зустрічі з людьми не настільки хорошими даються нам для іншого.Не для того,щоб повторювати,що ми повинні бачити когось наскрізь і не повторювати подібних помилок.Ні.Зовсім для іншого.Тільки ми це зрозуміємо потім.
Навіть пшеницю потрібно обмолочувати.Ніхто не буде молоти колос,щоб пекти хліб.Солому використають як підстилку для тварин або для лампачу.Саман...Саман...Суміш глини,соломи і піску...У найважливішої продовольчої культури не одна місія.Їй і вклоняться.І обмолочують...
Так і нам потрібні стебла,щоб триматися.І якщо дуже швидко підняти вгору-то там буде одна стеблина.Можливо,життя прихиляє нам до землі,бо так буде більше зернин?А не тому,що ми пусті...
Я сумувала за Вами.І якщо я не навчилась гарно коментувати і відповідати на коментарі-то хочу сказати сьогодні,що я Вас дуже люблю...
Моя Милесенька і Малесенька!!!...........
В твоєму серці СТІЛЬКИ ДОБРОТИ!!!!!!!!!!!!
Обнімаю, Лапусенько........ Я з тобою поряд. Завжди.
ЛЮБЛЮ МОЮ ВІДОНЬКУ!!!!!!!!!!!!
Слова для наших душ. Дякую
Ти Сонце сайту,й посмішка крізь сльози...
Твої слова зігріють і в морози.
неоціненим є тепло душі Твоєї,
І ми всі в захваті від Відунки-феї
(трішки із запізненням...) 
Слова для наших душ. Дякую 
