Прочитай моє мовчаня,
Говорити - марна справа.
Ти як завжди будеш правий.
Я не перша, й не остання...
Прочитай, що кажуть очі,
Погляд мій завжди відкритий,
Смутком і сльозами вмитий...
Прочитаєш, як захочеш...
Прочитай все по долоні,
Щиро вірю в тебе, друже...
Доля каже - пізно дуже,
Я в мовчання у полоні...
Мовчки... Мовчки... Тиша... Тиша...
Я дивлюся - ти крізь мене...
Знов між нами німа сцена...
Не читай. У тебе інша...
вірш написаний хореєм, весь, і лише той рядочок випадає, збій у розмірі. адже в слові німА наголос має падати на останній склад, ви можете логічний наолос перености, як автор. а кжен, хто читає - буде по загальному ритму, і кожен прочитає нІма сцЕна, бо так вимагає заданий розмір, цей хорей
от звідки це спотикання
Любов Вакуленко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Спасибі, буду знати. Хоча я в цих розмірах не дуже. Пишу на слух і помиляюсь.
гарно настільки, що таки не має бути отого спотикання. не гнівайттеся на мене і інших: тут легко можна змінити, напр. І німа, як завжди, сцена, чи Знов німа між нами сцена. спробуйте своє, будь ласка, буде досконала річ
Любов Вакуленко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, змінила спотикання. Але я чомусь його зовсім не відчувала. Та коли так краще, то нехай.
