Так приємно: у місто прийшла весна...
Не скажу, що зненацька, ніби ніхто не ждав.
Цього року без жодних запізнень вона
Сколихнула серця, щоб кожен своє згадав.
Нагадала про те, що боліло десь там, в душі,
І від ніжного сну розбудила усі почуття.
Почуття, що неначе сталеві гострі ножі
Крають серце і змінюють наше буття.
Ми ховали всю осінь і зиму, неначе скарби,
Ті слова, що промо́вчали \"десь, колись і комусь\".
Але варто було цій весні, вкотрий раз, прийти,
Як словесні скарби так і лізуть наверх, чомусь.
Тони ніжностей навкруги, і, здається, сам
Починаєш кохати і розум здає правління.
Мимоволі віриш ніколи небаченим чудесам,
що не можна піддати логічному розумінню.
Лиш одним пояснити здатна цей переворот,
Що весною серця розквітають безстрашно і щиро.
За плечима сотні зимових холодних турбот,
Що здаються мізерними, в порівнянні з весняним дивом.
Безкінечне тепло і усмішки, що гріють серця —
Найприємніший знак про те, що в душі вона.
Й що не дивно, начхати на товщину гаманця,
Нас кохати по справжньому вчить чергова́ весна.