Борошно зимового обличчя
розліталось інеєм від вітру,
а холодне сонце середніччя
має оченят твоїх палітру.
і полярність темних горизонтів
ніби пальцями торкає шкіру,
азбуки зірок й слова хмар-зóнтів
шлях малюють між книжок ефіру.
одинокі сніговійні вежі,
гамірнí шовкові переплети...
обрій витікає через межі
створеної кимось з нас планети.
очманілі вечори і ранки,
ночі так незвично довгі й тихі...
ця зима виходила за рамки,
я виходив тільки з літа... лихо
08.09.2015
