Я пишу тому що, мамо, я жива.
Кожен постріл нині за найбажа́ний мир.
Україна в пісні, та, проте, німа,
Посеред депутатських золотих квартир.
Де не стань - руїна, де не глянь -плітки,
А от вчора десять за одну годину.
Серце розривається на дрібні шматки,
Коли бачиш матір, що чекає сина.
Що чекає сина день і ніч в вікні,
Кожен промінь сонця й вітер шепчуть тихо:
- Як же мені, мамо,в про́клятій війні
Не загубити Вас, серед цього лиха?..
................
І тремтять листки, не знайде́ться й слова
Розпові́сти про біль, що кричить поміж нас.
І мовчить, і плаче українська мова,
Тільки промінь віри досі не погас.
