Наодинці сама з собою,
Тільки тінь обіймає за плечі.
Я і я – складові діалогу,
Стіни стали гостями вечора.
Геть забула про чайник на кухні,
Як у трансі сиджу спантеличена,
Я й не знаю, що мені думати,
Коли смуток блукає ввечері.
Стан такий, ніби серце поховане,
Зір вже – мінус нуль, – далі нікуди,
І не знаю, що далі буде:
Поридати, чи вмерти від реготу.
І так тісно стало на вулиці,
Стільки пафосу, бруду за спинами.
В очах «праведно» брехні муляють –
Краще в себе вколю я снодійне.
Безнадійно отак якось стало –
Вип’ю швидко подвійне еспресо
І піду блукати бульварами
Наодинці з собою, за звичкою.
