Нічну тишу сколихнув поїзд
Несучись по своєму шляху,
Несучись, наче, привид, серед колій
Впевнено вдихаючи пітьму.
В його вікнах застиг незнайомець
Одним поглядом б'ючи в саму суть
Вином він заткнув власну совість
Димом сигарет відігнав думок шум.
І тисне до долу нахабна молодість,
Руки безсило чіпляються за стіну
Просять, нарешті, спокою втомлені ноги
І серце благає затишку.
Несеться безтямно поїзд
Степ проковтнув його гул
Видніється здалеку ліс сонний
Повільно схиляючись від вітру.
