Коли йдуть люди, яких ти любиш,
Цілуй їх в губи.
Обіймай ніжно...
Вони - це вірші, а ти - це книга.
Прощання - тиша,
Сльоза - лиш вигин
Срібно́́го болю.
Віддай на волю
Цієї долі
Болючі звуки.
Хай серце стукає,
Хай колотиться.
Пусти їх руки,
Мовчи про муки,
Не говори, аби лишилися:
Вже час навчитися
Відпускати їх.
Не прорізай собі пустку в грудях.
Світ затремтить і життя пробудиться
Прямо у суті твоїй.
Прямо у cуті
Розквітне квітень
І змеркне грудень...
Неначе ті, кого ти так любиш,
Не йдуть
Назавжди.
