Вони прожили разом шістдесят років, всі ці роки були в ритмі танго. Запальний танець кружляв закохані серця все життя. " утомленное солнце нежно с морем прощалось...." Весь час лунало в їх будинку, це пісня що провела їх крізь роки.
Марічка - молода продавчиня в магазині. Іван - військовий. Один його погляд примушував труситися все село дівчат. В темному і холодному магазині була одна розвага - музика. Звучала улюблена пісня Марічки, вона підмугикувала в тон нотам, раптом на порозі з'явився він. Стрімко підлетів до дівчини і танго закружляло їх у своєму ритмі, серця бились в унісон, а на фоні звучала : "утомленное солнце, нежно с морем прощалось..."Він просто зайшов до магазину за хлібом. А повернувся з повним серцем кохання.
Пройшов час, життя їх змінило. Марічка стала вже не такою мрійницею, а Іван уже не мав за мету закохати в себе всіх дівчат села. Тепер вони були одне у одного. Коли гірко чи радісно на душі було, завжди звучала їх пісня, і завжди супроводжувалася танцем двох сердець.
Минали роки. Діти, внуки і правнуки зібрались на їх святі - дні весілля. Було багато сміху, поздоровлень, побажань, та в один миг все втратило свій зміст і в кімнаті запанувала тиша. Іван одягнув свій старий китель і подав руку своїй Марічці і знову: "утомленное солнце" повернуло їх в той день коли вони були такими юними. Гості не могли вгамувати свій захват, сльози з очей так і лились від щастя. Нічого не змінювалось, вони так само сильно кохали одне одного як і колись, тільки вік, але він не перешкода для справжнього кохання.
Вже місяць її любий Іван не переставав відвідувати лікарні, він тяжко хворів, Марічка також була знесилена. Книга про "Королька - співочу пташку" лежала самотньо на столі, чекала доки прийде господар та дочитає її. Іван завжди читав Марічці вголос, вона вже не так добре бачила як колись. Час минав, книга припадала пилом... Марічка зрозуміла, що вона не почує більше його дихання. Їх "утомленное солнце" ніжно попрощалося з морем. Марічка тихо почала наспівувати пісню життя, що зажди була для них символом кохання. З тих пір вона не слухала цю пісню, пообіцяла собі і йому, що тільки разом вони будуть чути ці слова і цю мелодію. Вона знала, що колись їх душі з'єднаються на горі, і ритм танго навіки закружляє серця в танці.
Марічка жила без нього уже три роки, весь час не забуваючи їх символ кохання. Вона була уже зовсім слабка, і з кожним днем все більше відчувала, що скоро побачить свого Івана. Марічка позвала доню, попросила її увімкнути ту саму пісню... Знала що зустріч уже скоро...
"утомленное солнце, нежно с морем прощалось"... Іван підійшов до Марічки протягнув руку і ритм танго та обійми коханого змусили забути все на світі. Кружляла пара закоханих душ на небесах, тепер їх уже не розлучити, а їх символ буде жити вічно, як і їх кохання. Донька Івана та Марічки, часто приходить в гості до своїх батьків на цвинтар, і тихенько наспівує ту саму пісню. А закохані, тримаючись за руки кружляють в ритмі танго.
