Дорогий сусіде, твоїм вікнам сьогодні темно. Той четвертий поверх міг би часом вмикати світло. Бодай одну лампочку чи краще палити свічку. Той четвертий поверх міг би наповнитися галасом. Ти б привів туди друзів, ви б випила пива, дурманіли, придумували один одному прізвиська, розказували смішні історії, замовили б піцу, мабуть. Я б побачила силуети з сусіднього будинку. Просто тіні, що рухаються. Я б воліла побачити тіні з твоєю присутністю.
Та найбільше мене хвилюють твої вікна, сусіде. Влітку по підвіконню тарабанив дощ з усієї сили, взимку тріщав мороз, бив по них своїми долонями, залишаючи сліди. Восени на те ж підвіконня нападало листя, і його ніхто не змітав . Я не пам`ятаю твої вікна навесні. Пробач.
Сусіде, товаришу, а якщо цієї зими тобі затоплять квартиру? Уявляєш? Забудуть скрутити крани, і вода з ванни переллється на підлогу, а потім почне капотіти зі стелі на твій четвертий поверх? А якщо там поселяться риби? Золоті риби, що лиш те й вміють, що плямкати своїми риб`ячими губами і пускати бульбашки доверху. Якщо ти колись приїдеш, запхаєш ключа у замок, відчинеш двері, а на тебе впадуть тони води? Такий собі домашній океан. Квартирний океан.
Як дивно, що я про це думаю.
Ти кинув палити. Та чи залишив стару напівпорожню пачку цигарок у порожній квартирі? Мабуть, залишив. Тепер це цигарки квартири. Уявляєш, квартири теж палять. Часом. Не так, щоб це було їхньою звичкою…
Господи, що я верзу?
Та все ж уяви , які самотні ті вікна. Їм холодно. Ніхто не дивиться крізь них. Вони як нічна голота. Босі. Босі вікна. Голі вікна.
Хочу торкати стіни твоєї квартири. Це все, що у мене залишилося від тебе: сусідній будинок, четвертий поверх, самотні вікна. Можливо, там я знайду свій спокій? Вперше спробую запалити? Розгляну фото, які ти забув , коли збирав валізу.
А що буде, як квартира згорить? Займеться коханням з полум`ям? Уявляєш? Спершу вогонь охопить старі коври. Згодом перекинеться на фіранки. Буде жадібно і похапцем здирати з того карнизу тканину, як плаття з жінки. Палитиме все до останньої нитки. Фарба злізатиме , перетворюватиметься у попіл на моїх очах. Буде скиглити, жалібно пищати. Той Гефест, він ж Сварог, з часом добереться до твоїх вікон. Буде цілувати твої шибки (на мить замислююся, що я б була не проти побути полум`ям). Нагріє їх до кінцевої та виштовхне назовні. Виштовхне усі шматки скла. Вони осипатимуться , як зорі, як сльози з очей немовляти. Летітимуть у різні боки, наче білизна, яку здійняв вітер і поніс у своє лігвище .
Дорогий сусіде, друже, твої вікна скулять за тобою. Скупо дивляться на перехожих, повільно втрачають глузд. Здається, що хочуть пити. Просто благають про ковток води.
А знаєш, я пам`ятаю, як ти заходив у той під`їзд того вечора. Я бачила, як загорілося світло у вікнах твоєї кухні. Так гірко я не плакала ще ніколи.
Дорогий сусіде, друже, найкращий друже, чи згадуєш ти часом наші посиденьки? Чи не холодно тобі там, за кордоном? Чи пам`ятаєш, як ганяв м`яча із друзями? Чи знову ти запихаєш градусника у гарячий чай, щоб не йти до школи? Ні, звичайно. Ти уже цього не робиш. Ти не мчиш щодуху у магазин за йогуртом, прихопивши й мені один. Ти більше не розказуєш мені про вчорашнє тренування, від якого у тебе скиглять м`язи, не обговорюєш зі мною красивих дівчат, не дивишся фото з моєї галереї. Ти не повертаєшся у свою квартиру, найкращий друже. Від того твоїм вікнам самотньо. Від того твої вікна-нічна голота.
Дорогий сусіде, дорогий, коханий, чи добре ти спав сьогодні? Чи швидко настав світанок? А ти не голодний? Бажаєш комусь терпких снів, як мені? Сподіваюся, ні. Пам`ятаєш про жахи? Про довгі розмови? Про те, як пізнивсь до зали ? Про те, що я не спала вночі, а ти вранці? Пам`ятаєш, що ти мав помахати мені того вечора з кухні? Пам`ятаєш, як ти затискав мою спину? Ти взагалі пам`ятаєш про мене?
Дорогий сусіде, просто сусіде … Твоїм вікнам без тебе темно. Босі вікна, голі вікна чекають твоєї тіні. І я чекаю бодай би тіні.
Вперше за довгий час на сайті я читала все уважно і не помітила, як промайнули ці хвилини. Рука несвідомо підтримувала підборіддя, а інша прогортувала донизу...
Багато хочеться сказати, та мало що з цього має значення, лише додам, що читати про людські думки - найцікавіше. Жоден сюжет не може бути настільки заплутаним, настільки оригінальним і таким індивідуальним, якими є особисті думки та почуття. В них вся суть і вся правда. Вони ведуть куди треба. Тож дякую Вам за це, адже зараз багатьом треба лише розвиток подій і всі жаліються на кількість "лишніх" слів, а я кажу - пишіть! Беріть усі слова , які можете, і пишіть! Розповідайте про людські душі, тому що вони несуть в собі таємниці більші, ніж які ми все життя намагаємось розгадати. Те людське всередині не може бути очікуваним, воно завжди цікаве, вони "зачіпає".
Луноокая відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Lily, завжди приємно читати відгуки, які Ви написали, бо саме Ваша фантазія, Ваші розповіді дуже часто надихають мене. Так, вони не рідко здаються мені незрозумілими, але такими рідними, що аж перехоплює подих. Мабуть, Ви пишите те, що відчуваєте, і я пишу так само. Дякую за такі теплі слова. Дуже дякую. Навіть не передам, наскільки це приємно.
як називається ця форма? чи не медитація? знайшов трохи помилок в тексті; остання фраза має бути найкраща, а у вас тут не така
Луноокая відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Щодо форми, можливо, й медитація.
Помилки виправлю, адже з ким не буває.
"Остання фраза має бути найкращою "-не згідна. Мені у цьому творі не хотілося робити драматичний кінець з безліччю епітетів, метафор, алегорій... Я написала щире, просте, зрозуміле всім речення, а не закручену фразу, якою можна завести у глухий кут.
Дякую за відгук.
