Я , Роман Калин, пригадую наші зустрічі з Вірою Іванівною , і зайвий раз переконуюсь, що Бог зводить людей на цій землі з певними намірами і не просто так.
В моєму житті зустрічались різні люди - хтось вплинув на моє формування як особистість, хтось просто промайнув у моєму житті, як метелик, а хтось зробив вагомий вплив на мій світогляд.
Перша наша зустріч з Вірою Іванівною відбулася в далекому 1975 році, коли ми маленькими школяриками прийшли на навчання до середньої школи № 17. Я не пригадую чому це було саме так, але мені здається, що Володимир Іванович – чоловік Віри Іванівни- займався з нами, з хлопцями, а Віра Іванівна більше уваги приділяла дівчатам. Ми, - хлопці, – більше бігали, стрибали, грали в баскетбол, футбол, лазили по канату, а дівчата займались гімнастикою... Це було просто красиво, невимушено, Віра Іванівна настільки любила свою гімнастику, що через цю любов в неї закохувались всі: – і дівчата, і хлопці... Маючи велике щире серце, і терпіння, Віра Іванівна передавала нам любов до здорового способу життя якось так невимушено і природньо...
В нашому класі, – бувший 10 А, – не було жодного “шланга,” – ніхто не прогулював уроки фізкультури. На ці уроки ми ходили з найбільшим задоволенням.
Багато вчителів з нашої школи виховали нас по - справжньому добрими, щирими людьми, людьми, які вміють співчувати, відчувати біль іншого, відчувати несправедливість, відрізняти добро і зло.
Віра Іванівна – одна з тих людей і викладачів, що формували наші душі.
Друга наша зустріч відбулась через багато років після закінчення школи. Я став відомим артистом, пройшов різні життєві випробування славою, грошима, переконався у щирості своїх друзів та підлості ворогів.
Життя кожного з нас по - різному приводить до Бога: когось через радість, когось через біду... В мене так вийшло, що доля мене звела з прекрасними духівниками, справжніми священиками, вірними пастирями – отцями Згромадження Воплоченого Слова, і я став відвідувати церкву Різдва Христового, що по вулиці Мазепи у місті Івано-Франківську.
Саме тут я знайшов справжніх і вірних нових друзів, знайшов Слово, яке для мене стало Живим у проповідях отця Софрона, отця Ігора Тузика та інших священиків цієї парафії.
Я завжди тішився , коли зустрічав у церкві своїх нових, а також старих друзів, причому, коли зустрічав старих, обов’язково виникало питання – І ТИ ТАКОЖ СЮДИ ХОДИШ?
Для мене і для багатьох моїх друзів саме цей храм став рідним домом, пристанищем наших душ. І одного разу я зустрів там Віру Іванівну... знову було це запитання – І ВИ ТАКОЖ СЮДИ ХОДИТЕ?.. знову була радість, що ще одна прекрасна людина, твоя знайома людина шукає відповіді на свої запитання у Бога.
Цікаво було те, що зовні Віра Іванівна не змінилась зовсім, мабуть її внутрішнє світло, тепло її серця не давали їй старіти. Хоча в очах у неї була якась турбота, якесь бажання через молитву випросити щось у Бога. Я не знаю за кого вона тоді молилась, але молилась дуже щиро і вірила в те, що Господь допоможе їй... Декілька раз зустрічав її у церкві потім за молитвою, і сподіваюсь, що Бог вислухав її.
Дякую тобі Боже за таку чудову зустріч у моєму житті – дякую Тобі БОЖЕ За ВІРУ!
ID:
637716
Рубрика: Поезія, Присвячення
дата надходження: 22.01.2016 15:32:59
© дата внесення змiн: 22.01.2016 15:32:59
автор: DVI
Вкажіть причину вашої скарги
|
