Мені і досі спати не дає
містерія загадок та історій
що, як океанаріум, снує
ілюзії моїх археологій.
Мені здавалось у дитячих снах,
що я умію видимо літати
у лісі, у ярузі, у полях,
де віє тільки вітер пелехатий.
Я бігав подивитися туди,
де все було знайоме і відоме
ще на печі. Зачерпував води
холодної і біг мерщій додому.
І бачив по дорозі ті кущі,
і ті яри, і ті дуби кремезні,
які мені наснились уночі,
коли чесали кучері березі.
Запитував: «куди – отам, де став,
завіялося селище рибаче?»
Я й не гадав, що уві сні літав
у ті часи, яких ніхто не бачив.
Окремою сторінкою жили
чудні герої вуйкової скрині:
Декамерон і золоті осли,
і Апулей, ідальго і Добриня.
І візії у інше житіє, –
як можна не уміти малювати,
коли у тебе очі й руки є,
і аркуші не м'ятого формату?
Я малював окраїни здаля,
де почивали задунайські греки,
і дивував дідуся Коваля,
які у них були високі глеки.
Були печери в Замковій горі,
а може і фантазії дитячі.
Та вірили мені Золотарі,
які шукали інше залізяччя.
А я не вірив, а чудово знав,
де є усе, що можна закопати.
Але на ранок там, де я копав –
ні ями, ані сліду, ні лопати.
А через рік навідали село
сусіди, що кочують і донині.
І як же мені весело було,
коли катали у новій машині.
І я радію за свої скарби
у аріях відомого вокалу.
Хто б чув її вокабули, якби
щось і моїй родині перепало?
Але на що́ мені ота мана?
Мене програмувала інша сила
іще раніше – ще коли вона
мене купала й на руках носила.
А я співав їй арії свої
і викликав до лісу соловейком.
Усе було моє, а не її,
але тоді, коли я був маленьким.
……………………………………..
Тепер немає ні золотарів,
ні козаків, ані басаврюків
Малої і Великої могили.
Усе великороси перерили.
І знаю я – у глибині віків
іржавіють ще Каїнові вила.
то не проблема, чи зрозумів я чи ні. ваше "великороси" – цілком прозоре, хоч і неточне. треба: "москалі, свині, чорти, вороги людського роду"
I.Teрен відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
А хто проти? Можна й так: Та вірю я - у глибині віків
є викопні макаки і горили.
Тільки ж справа не в тому, щоб сильніше дошкулити всім підряд. Їх і покусай, а вони цілком резонно скажуть, - сам скажений. І чим українці тоді будуть кращі?
Але погоджуюсь, що метафоричний акцент в кінці має бути іншим.
О так, чимало є! Вам треба тільки дякувати за ті скарби, що в душі.
А чому не:
«і Апулей, ідАльго і Добриня»?
І наголос буде правильний, і уникнете збігів «і...і»
I.Teрен відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, що пильнуєте вольності і прощаєте фрівольності. Ви праві, як не можуть бути правими 40000 китайців. Прошу зважити на обставини, що з Донкіхотом я познайомився напевне в 6-річному віці та ще й церковно-слов'янською мовою ото й застряв той ідальго в первісній інтерпретації цього слова.