За мотивами оповідання «Семь эпизодов» Сергія Пікарось:
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=641347
Продовження
Він працював, дивився документи,
І вже збирався трохи відпочить,
Аж раптом списків деякі фрагменти
Його увагу привернули вмить.
Він в списках цих її імꞌя побачив,
І батька, і її обох братів.
Хтось на горі до вивозу призначив,
Хтось знищити її сімꞌю хотів.
Вже скоро їх посадять в ешелони,
Й до Польщі повезуть в останній путь.
Не допоможуть тут людські закони,
Він знав напевне всіх їх там убꞌють.
Зірвався з місця і летів до неї.
Вона була неначе не в собі,
І про спасіння слухала ідеї,
Й дивилась в його очі голубі.
Він їй казав, що паспорт це дрібниці,
Він може її вивезти одну.
Просив, благав,тонув в очах криниці,
І цілував всю злякану й сумну.
Тремтіла вся, як квітка та зівꞌяла.
Він так порятувать її хотів.
- Я не поїду… Тихо проказала.
- Я не залишу батька і братів.
Її він відмовлявся розуміти.
Кому потрібна жертва ця її?
Чому вона одна не може жити.
Якісь євреї дивні ці, й смішні.
Як можна йти покірно на заклання,
Може правий був Фюрер щодо них:
Євреї всі негідні існування,
Їх треба вбити, знищити усіх.
***
Та всеж в той день ходив він по перону,
Шукав її, шукав і не знаходив.
Й ось у вікні останнього вагону
Її побачив... Ешелон відходив.
Він за вагоном йшов квапливим кроком,
Вона свій погляд кинула востаннє,
Й так обережно, ніби ненароком,
Для нього руку підняла в прощанні.
Далі буде.
