Коли побачу твої очі - подумки посміхнусь.
Ненароком ніжно-ніжно до руки торкнусь.
Знаєш, я усі ці роки вірила таки,
що зненацька серед світу ми знайдем шляхи.
Розлучити і з'єднати може тільки час.
Був він ворогом затятим не лише для нас.
І нехай дорога знову ляже навскоси,
пам'ятатиму до болю, а життя - неси!
Як почую твої кроки - подумки загорюсь,
і, можливо, непомітно, тихо прихилюсь.
Знаєш, я усі буденні дні пережила,
було різне, різні й різно - я усе змогла.
По волоссю тонко пальцем знову проведеш,
безтурботно, обережно, сум весь забереш.
І повернусь, усміхнуся, притулюсь хутчіш.
ненароком наші душі сплелись ще міцніш...
